Євген Жупан за карпаторусинськоє двиганя на Пудкарпатю, фестиваль «Червена ружа» и перспективы културного розвоя
– Євгене Євгеновичу, добрый день! Майпершоє, што фурт сохтуву звідати: де й коли сьте ся родили?
– Родив им ся у Ракошині 30 децембра 1950 року, а записаный им 1 януара 1951 року. Так ня записав няньо.
– Ци у дітвацтві обертали сьте даколи позур на вто, што бесіда, котров говорили в Ракошині, рузнить ся од тої, котров говорили у варишах: Мукачові вадь Ужгороді?
– У Ракошині сьме говорили по-нашому. Было принято так: у школі на уроках говорити по-украинськы, а на перервах, на улици, дома — по-нашому. Товды быв Совітськый Союз и курс быв узятый на русифікацію, тому не лем по варишах, а й у селах насаджовала ся російська бесіда. Я вже товды од няня знав, што єсьме русины, знав им, што такоє русинськый язык, русинська бесіда. Ун быв русинськым учительом за Чехословакії и «другых мадярув».
– А де Ваш нянько вчительовав?
– Коли у 20-х роках ХХ ст. формовали ся русинські школы там, де перед тым были лем мадярські, його, молодого вчителя, загнали у Вилок (мад. Tiszaújlak) — теперь селище у Береговському районі Закарпатської области. Діти туй знали лем мадярську, айбо нянько за куртый період змінив ситуацію: завюв хоры, отворив школный театер. Сесе так ушытко поміняло, што до нього ся записали раз 30 школашув, на другый рук — 60, и так дале. Товды зачали за нього писати мадяры, же переманює дітий у русинську школу. Ото у совітськый час няньо и казав ми, што єсьме русины, бесіда наша є русинська, айбо теперь за йсе неслобудно говорити.
– И гімн русинськый чули сьте од нього?
– Співав, айбо просив, абы за йсе нитко не знав.
– Дале сьте ся вчили в Ужгороді?
– Айно, нараз пусля школы поступив им на медичный факултет УжДУ.
– А там як было з языком, комунікаційов, як ся читали пары?
Лекції в основному ся читали по-російськы. Може были два выкладачі, котрі вели пары по-украинськы. Вшытка література, учебникы были на російськум языкови.
– А по-русинськы нитко не пробовав подавати матеріал?
– На лекціях єднозначно ньит, а на перервах дакотрі выкладачі-русины говорили по-нашому. Особенно коли сьме проходили стажованя, то много дохторув бесідовали лем по-русинськы.
– Євгене Євгеновичу, были сьте у самых зачаткув Третього русинського ренесанса, и тому звіданя: як прийшли сьте у русинськоє двиганя?
– Перед розпадом Совітського Союза нацменшыны зачали просити собі права. Товды щи жыли многі з тых, тко ходив до русинськых школ за Чехословакії и се тямив. Возник вопрос про організації. Так у 1989 році появило ся Общество карпатськых русинов в Ужгороді, зачали за йсе думати в Мукачові. А зо мнов робив дуже порядный хірург, завідовач хірургійного одділеня Попович Степан Антонович. Ун мені й предложив помочи му організовати в Мукачові русинськоє общество. Я ся обрадовав: непартійна організація по одродженю нашої културы, сохташа, исторії. Што може быти ліпше? Ун быв головов Общества, а я — єдным из первых його помочникув. Товды появляло ся много організацій и влада была до вшыткых толерантна. Помагали й нам, русинам. Попович єден из першых (не будучи лінгвістом) зачав писати граматику русинського языка. Потому до нього прикапчав ся Алмашій и ткось из Свалявы, не тямлю тко (То буде книжка «Материнськый язык» за авторства М. Алмашія, И. Керчі, В. Молнара и С. Поповича — редак.). Почали обновляти информацію про нашых будителюв и ученых минувшыны.
– 12 апріля 1994 року у Домі русинув у Мукачові пройшла установча конференція Закарпатського обласного културно-просвітительського общества им. А. Духновича. Вы фігуруєте у протоколах конференції як активный честователь Михаила Алмашія. Як то вшытко проходило?
– Алмашій товды зробив велику пудготовчу роботу. Я быв у президії. Михаил Иванович у докладі выклав своє видіня будучої роботы. Перед голосованьом многі не хотіли пуддержати Алмашія, бо ун выступав по-украинськы. Я выступив и повів, што Михаил Иванович — заслуженый учитель Украины, котрый проробив гігантську роботу, а то, што выступать по-украинськы — треба му дати мало часу, и ун перейде на русинськый язык. Я тоже не нараз перейшов, а туй ищи учитель. Товды Сочка з Шепом и їх люде у знак протеста забрали ся з конференції и у другому місті выбрали Шепу. Айбо їх общество, што стало районным, так и не пройшло регістрацію и зайшло в Общество, керованоє Алмашійом, лем за урядованя там Сергія Бисагы… Общество Духновича в Ужгороді и доднесь не зайшло в Закарпатськоє обласноє общество Духновича. Но а Алмашій пузніше на практиці доказав, што я ся не схыбив у ньому.
– Што вповісте за самого Михаила Ивановича?
– Быв скрупулозным чоловіком. Вшытко доводив до кунця и ниґда ся не вадив. Русины ся люблять вадити. А ун усе дипломатично обходив суєту. Провказав ся як організатор, науковець, педагог. Самоє главноє — його общество занимало ся тым, чим ся й мало занимати — културов. Русинська школа, сілські ювілеї, книгопечатаня — вшытко се традиційно фунговало.
– Товды, на установчых зборах, Алмашій уповів: «Нашоє общество має подумати й за такі творчі обєднаня, як союз русинськых писателюв, композиторув, малярюв, русинськоє учительськоє общество… Общество им. А. Духновича возродить руськый скаутизм, прилучить молодеж до спорта, як способа воспитаня фізичного и моралного оздоровленя русинської нації». Што з сього ся вдало?
– Было зроблено многоє з того. Напримір, фолклорні ансамблі й хоры, русинська неділна школа. Окремов організаційов быв созданый Союз русинськых писателюв. Выдавало ся много книг, словникы, научна література та щи много з того, што заплановав Михаил Иванович. Айбо з часом дашто й занепало. Основна причина — хыбіня державного фінансованя. Но многоє фунгує й на днесь.
– У 2005 році была вчинена Народна рада русинов Закарпатя. Кому прийшла идея зрокашыти карпаторусинські сосполні організації?
– Екзистує фест русинськых організацій, котрі ся часто не дорозумівуть меже собов. Помню, у обласнуй адміністрації стрітив им Юрія Чорія й Володимира Біланина. Заговорили сьме за йсю идею. Я спомнив, што перед чехами были у нас народні рады: Ужгородська, Хустська, Свалявська, Старолюбовнянська и т. д. Тому и наш рокаш мож назвати Народнов радов русинов Закарпатя. Так поговорили сьме раз троє, а пак предложили вшыткым зробити сесю аліянцію організацій. Зробили сьме статут, де прописали, што кажда організація, вступавучи у Народну раду, лишать за собов незалежность, айбо десь у діалозі з державов ци инде выступаєме вєдно. Окрема організація не має права выступати од имени Народної Рады. Членами аліянції стали 90% русинськых сосполных організацій. Мене выбрали головов.
– Се быв 2005 рук?
– Ай, товды было такоє русинськоє пуднесеня: до власти прийшов Віктор Ющенко, всягды йшла демократизація. На тому фоні многі представникы районных и обласної адміністрацій нас пуддержовали та йшли нам настрічу. Вповім булше: місні представникы власти розуміли нас фурт, бо они ся туй родили, туй росли. Тому на зїзді Народної рады русинов Закарпатя были й державні службовці, й учені, й політикы, й літераторы.
– Были сьте депутатом Мукачовської вариської рады у 1990–1994 роках, а пак депутатом обласної рады пятьох скликань за шором (1994–2019 рр.). Як ся Вам удало схосновати депутатськый титул и час на хосен карпаторусинського народа?
– Мав им дві цілі. Ги дітськый доктор, журив им ся звіданями медицины, бы хворых діточок было чим лічити. Но а друга часть — йсе сосполна робота. Туй фурт пуднимав им проблемы карпаторусинського народа. Майнаперед сесе културні звіданя: фестивалі, книгопечатаня и т. д. Из пятитомного «Словаря русинського языка» Юрія Чорія єден том быв проплаченый державов. И фестиваль «Червена Ружа» дофінансововав ся державов. За 25 рокув депутатства зробило ся много. Так, ООН у 2006 рокови предложила нашуй державі вызнати націоналность «русин». За мойов пропозиційов 7 марта 2007 року депутаты Закарпатської обласної рады на сесії приняли рішеня вызнати націоналность «русин» и внести ї до переліку націоналностий краю. «За» проголосовав 71 депутат, двоє — проти, двоє удержали ся. Дві організації (Народна рада и Общество Духновича) участвовали в конкурсі на прапор регіона. Айбо наша пропозиція не пройшла. 22 децембра 2009 року было голосованя за гімн Закарпатської области. Проголосовали за наш варіант, но потому быв одкликаный єден голос и рішеня не пройшло. 4 новембра 2011 рока на сесії Закарпатської обласної рады передав им зверненя «Всезакарпатського зїзда русинув» из просьбов одкрыти кафедру русинського языка й літературы в Ужгородському націоналному універзитеті. Было так, што м быв у Кийові у комітеті по націоналностях, де фурт доказовав, што русинув час признати. Айбо все штось мішало. Бояли ся, што русинськоє двиганя переросте з културного в політичноє. Хоть усе сьме казали, што такого не буде.
– Народна рада русинов Закарпатя мала файну сохту каждый рук проводити фестивалі «Червена Ружа». Кулько сьте їх провели, и тко быв иніціатором?
– Фестиваль проводили сьме щи до зїзда Народної рады русинов Закарпатя, за пару рокув перед тым. Иніціатором было Общество карпатськых русинов во главі з И. Туряницьом и Общество подкарпатськых русинов Л. Лецовича. Єден раз фестиваль ся называв «Горы дорожі од злата», а всі другі разы «Червена ружа». За числом їх было 21. Раз пропустили сьме позад ковіда, а дале — война. Фестиваль набыв такої стабілности, сталости, што його вже чекали. Зал быв фурт повный.
– Ци тяжко было проводити фестиваль? Ци много было добровольцюв там выступити?
– На зачатку было сутужно з выступавучыма. Бывало так, же влада хоть непрямо, но мішала нам. Были такі пробы. Айбо дале желавучых выступити на «Червенуй Ружі» было тулько, што мусіли сьме робити вже одбор. Нам помагали як Мукачовськый вариськый, так и Ужгородськый обласный уряды, обласный одділ културы, Центер націоналностий и т. д. Мы доказовали, што робиме богатшов и украинську културу, што сьме лоялні до державы Украина й хотіли бы сьме такого й до себе.
– Які акції проводите на днесь?
– Днесь на дворі воєнный час и мы стараєме ся проводити май мало акцій. На суверенну державу напали віроломно, по-звірськы, и тому теперь не до фестивалюв, не до «Червеної Ружі». Хоть роботу сьме не сперли: при можности вєдно з «Русин-Клубом», Обществом А. Духновича проводиме презентації книг, одмічаєме знаменні даты будителюв.
– Ваша організація є членом дакотрых меженародных меншыновых аліянцій?
– Народна рада русинов Закарпатя уже двадцять сім рокув представлять русинську сосполность, котра жыє на Украині, в Федералнуй раді європськых націоналностий. Там представлено булше 180 організацій. Федерална рада європськых націоналностий є консултативным органом при Раді Європы й ООН. Мы маєме можность позирати, як до меншын ставлять ся у світі. Тому видиме, што проблемы суть не лем у нас, а й у розвитых державах. У многых уже сьме были на навщиві, читаво там мож увидіти. Напримір, хорваты ся часто пишуть у чеські школы у Хорватії, бо так мавуть булшу пудпору и од Хорватії, и од Чехії. Мы розказуєме, што нас на Украині не признали, айбо нас и не переслідувуть и давуть можность розвивати свою културу, мати сосполні організації.
– Як видите будучность нашого народа? Што нас чекать?
– Май першоє: має ся закончити война, другоє: пуддержуєме Украину в єї європейськуй интеграції. Віриме, што товды, за законами Євросоюза, наш народ мусять признати. А пусля признаня можеме усилити роботу над розвойом карпаторусинського народа.
