Звун Свободы

Другоє децембра 1920 року. Пуд даколишньым ужгородськым жупанатом — глота, не никавучи на дождь. Туй идуть церемонії народного сята русинув. Сперед барокової хыжі пудвішеный великый звун, завитый у звіздяну америцьку курагов. Анґлійськый надпис на звоні говорить: «Най свобода буде проголошена через цілый світ усьым жытелям його». Оркестер грає народный гімн, а слідом за ним звун звіщать свободу новуй Подкарпатськуй Руси.

Исторія сього звона ся зачинать у Філаделфії, де была прията америцька декларація независимости (1776 р.). Тогды урядова будова, місто тої події, днесь ся кличе Зала Независимости (Индепенденс-голл). А єден из звонув тої будовы, пак названый Звоном Свободы, став културным и идейным символом. Його слава породила много прикладув наслідованя.

Ужгородськый звун ллятый 1918 року, коли ся уже близив конець Першої світової войны. Чехословацькый рух домагав ся розвала Австро-Мадярської имперії. Томаш Масарик и його соратникы глядали симпатію американцюв. У кунци октовбра ся нарадили на акцію у Залі Независимости у Філаделфії, де ся Америка родила.

Чехословакы уже были устигли выдати декларацію независимости. Зато ся до Філаделфії закликав майшырокый колектив бездержавных народув Централної Європы, так звана Централноєвропська Демократична Унія, обы пудписати ворошню декларацію. 22 октовбра Унія забештеловала уже готову репліку америцького Звона Свободы уд звонарні Менілі (Meneely Bell Company).

Централноєвропськый Звун Свободы быв представленый 26 октовбра 1918 р. Учасникы декларації єден за другым торжествено звонили, тягнучи за мотуз. Меже ними быв Ґриґорій Жаткович, правник, родом из Голубиного, што ся узяв за політичну роботу на просьбу Америцької Народної Рады Угорськых Русинув. Жаткович быв новым членом Унії: такой там у Філаделфії быв приятый за представителя угорсько-русинського народа. Далші конкретні планы на Звун Свободы не были. Актив Централноєвропської Унії ся розыйшов до кунця року: у Європі ся зачинала мирна конференція.

Жаткович пушов до Європы у фебруарі 1919 р. и вернув ся в авґусті. Чим ся вернув, обернув ся на Централноєвропську Унію з просьбов передати му Звун Свободы. Унія передала звун Чехословакії и Русинії, лишавучи за другыми членами право позычаня на шість місяцюв. У середині септембра Жаткович дав привезти звун у Гомстед, на засіданя Народного Конґреса Америцькых Русинув. Сесе быв речовый доказ успіху його місії. Жаткович ся вернув назад до Ужгорода у кунци місяця. Звун ся лишив в Америці щи девять місяцюв и пушов за Жатковичом 12 юнія 1920 р., кой тот уже быв дочасным ґубернатором Подкарпатської Руси. Звун мав везти Жатковичув соратник Михаил Ганчин.

Жаткович и Ганчин ся виділи в юлію, айбо звун представленый в Ужгороді вже май пак, у децембрі. Годно быти, ож торжество чекало стабілну ситуацію помеже страйками. Интересно, ож 2 децембра было не лем народноє сято русинув, айбо и Жатковичово личноє сято: мав 34 рокы. Уд имени америцькых русинув передав Звун Свободы варишському комісарови Ивану Желтваю.

На тот час слова свободы уже были гурькі. Надія на автономію ся змінила розчарованьом. Уже в 1921 р. Жаткович подав демісію и вернув ся до Америкы. Звун ся лишив без ґазды. Жаткович мав знати, ож ани варишська, ани вармедська хыжа (жупанат) в Ужгороді не мали ушореноє місто на звун. Ачей не думав, ож Звун Свободы сяк и буде роками марніти в жупанатському дворови. Місто символа Свободы став символом несповненых амбіцій. Промыслова выставка 1927 р. в Ужгороді дала новый шанс Звонови Свободы. На вході до выставкы была поставлена 28-метрова деревляна турня в стилі карпатської церьковної архітектуры. Ґубернатор Антоній Бескид хотів дати звун до турні, котра бы пак стояла на достойному сталому місті, приміром, при Ужгородському замкови. План ся не реалізовав позад фінансовых тяжкостий, турню в 1928 р. розобрали. На жаль, другый шанс уже не прийшов.

У 1928 р. америцькый словак Франтішек Тума имив ся глядати Звун Свободы з тым, ож давав на нього колись гроші. Сесе заинтересовало Едварда Гайна (Edward T. Heyn), пражського кореспондента новинкы «New York Times». Гайн нащавив Ужгород и найшов звун там, де го поклали вусям рокув сперед тым. Стояв запорошеный на дворови жупаната, меже курьми. Исторія была публічна и неприємна. У октовбрі 1928 р., скоро по Гайновому репортажови, звун перевезли до Прагы и дочасно помістили на Пражському замкови. У слідуючі рокы пудкарпатські русины змагали ся вернути «свуй» символ, айбо уже ся были споздили. Як варіант розміщеня, пропоновала ся будова земського уряду архітектора Франтішка Крупкы.

Доля Звона Свободы в Празі описана в книзі чеського звонаря Петра Рудолфа Маноушка («Zvonařství»). У 1939 році звун дочасно передали до Націоналного памнятника на пражському Віткові, обы го пак загнати на Всесвітню выставку до Ню-Йорка. План зломила німецька окупація в марті 1939. Адміністратор Націоналного памнятника Крушка (майскорі Йозеф Крушек) тайно перенюс Звун Свободы на Петржін.

Годно быти, ож орґанізаторы Всесвітньої выставкы чекали празьку репліку славного Звона Свободы. У маю 1940 р. міністер торговли штата Пенсилванія Річард Браун обернув ся на Гітлера и на посла Мадярщины в США з просьбов передати Централноєвропськый Звун Свободы за грошову нагороду. Удповіди не было.

Меже тым у юнію ґестапо зачало глядати Звун Свободы в Празі. Мож ся догадовати, ож дузнали ся за нього з телеґрамы Річарда Брауна. Звун зась перенесли, на сесь раз на Голешовиці. По выслобоженю Прагы в 1945 р. звун вернули до Націоналного памнятника. Архітекторы плановали звуницю, котра не была реалізована.

20 апріля 1956 р. міністерство культуры ЧССР передало Звун Свободы церкви с. Антонія на Голешовицях. Подля усных споминок, звун фактично быв там уже з 1946 року. Такой того року Державный памнятковый институт заказав хосновати звун позад дефектув. Наконець, звун установили на ярь 1980 р., першый раз за цілу його исторію. Уд 1994 року, кой быв проведеный ремонт кріпленя, хоснує ся дотеперь.

ГЛАВНІ ЖЕРЕЛА

• Архівный відеоматеріал из Ужгорода (2.12.1920). Národní filmový archiv. https://lindat.mff.cuni.cz/repository/xmlui/handle/20.500.12801/3901636-01
• H. A. Miller. Masaryk, Practical Idealist, Teacher of Men and of Nations. Bryn Mawr Alumnae Bulletin, 1938.
• Народный Конгрессъ Американскихъ Русиновъ. Американскій Русскій Вѣстникъ, 18.9.1919.
• The Mid-European Union. Американскій Русскій Вѣстникъ, 25.9.1919.
• Народный праздникъ Русиновъ. Русинъ, 8.12.1920.
• Věž živnostenské výstavy. Podkarpatské hlasy, 26.9.1927.
• Československý zvon svobody nalezen. Národní listy, 12.10.1928.
• P. R. Manoušek, Zvonářství. Praha, 2006.
• T. Campbell. That Time Hitler Stole the Liberty Bell. Tomlovesthelibertybell.com. https://tomlovesthelibertybell.com/that-time-hitler-stole-the-liberty-bell/