Славотному карпаторусинському вченому Петрови Лодію (Лодінко) — 260

Будучый знамый російськый ученый карпаторусинського похоженя Петро Лодій родив ся 4. мая 1764 у маленькому пудкарпатському селі Збой у родині грекокатолицького сященника Митра Лодінка (Lodinkó). Село Збой (мад., слов. Zboj, по 1899 мад. Harcos) находило ся в Земплинському комітаті Мадярського корольства великої імперії Габсбургув. Днесь лежыть у Словакії, у Снинському окресі Пряшовського краю, у лемкувському етнографічному регіоні карпаторусинського народа. Історія назвы села поязана из збуйниками, розбуйниками. У Збою тямлять три поколіня Лодінкув. Першый быв дідо Петра Лодія Якоб Лодінко, котрый ся у документах першої чверти XVIII ст. споминать пуд имньом Яцко (Jácka). Другым у документах видиме Митра Лодінка, роженого у Збою в 1727. У 1760 быв высяченый на сященника мукачовськым єпископом Михаилом Мануилом Ольшавськым. Од того року до самої смерти (1781) отець Митро Лодінко пароховав у руднум Збою, де умер и быв похороненый. Сілська деревляна церьков сят. Миколая теперь експонує ся у скансені в Бардійовськых Купелях. Жаль, айбо имня жоны му не знаєме.

Митро Лодінко мав сына Петра. Многі украйинські выданя, не опиравучи ся на конкретні документы, пишуть, што основну школу Петро Лодій докунчив у Мукачові, пак ся учив у гімназії у Великому Варадині (днесь Орадя у Румунії; мад. Nagyvárad, рум. Oradea), потому — в Ужгородськуй богословськуй семінарії и Львовськуй генералнуй грекокатолицькуй семінарії. Маєме причины сумнівати ся в достовірности даякої інформації. Того року мадярські научникы Аттіла Бода и Ласлов Сеґі опубліковали спискы студентув Ужгородської богословської семінарії за період 1778–1852. Туй имня Петра Лодінкы (ци Лодія) не фігурує. Зато мож думати, же там ся не учив, и не наміряв ся продовжовати родинну душпастырську традицію слідом за дідом и утцьом.

На час смерти утця Петрови было 17 рокув. Одтогды мусів сам думати за свою будучность. Припущаву, што по гімназії у Варадині подав ся нараз до Львова, айбо коли ся йсе стало, на днесь не знаєме. Не ясно ми, зашто Петро (вадь ткось другый) поміняв фамілію Лодінко на Лодій у Львові. Єднак на 1787. рук ун докунчив свої студії.

За довгый час, пятнадцять рокув (1787–1802), жытя Петра Лодія было поязаноє из Львовськым універзитетом, основаным імператором Йосифом ІІ. Габсбургом у 1784. Пуд час навщивы універзитета у 1787. році імператор попросив ректора, професора Іґнація Фесcлера, представити му майліпшых студентув. Ректор убрав трьох карпаторусинув: Ивана Орлая из Давыдкова пиля Мукачова, Петра Лодія из Збою и Василя Кукольника, бизунь, из Мукачова.

Сесь трафунок ся став 9. марта 1787 пуд час оголошеня цісарського рішеня за основаня при Львовському універзитеті Руського інститута (Studium Ruthenorum) з двома факултетами: філозофськым з рудным русинськым языком ученя и богословськым из латинськым языком ученя. Першым директором Руського інститута так само быв карпаторусин, сященник Мукачовської єпархії Михаил Щавницькый.

Лодія, ги майуспішного выпускника Львовського універзитета, лишыли у ньому робити. Мав академічный ступінь «доктора вытонченых умілств, права и богословія». До 1802. року Лодій быв професором логікы, метафізикы и моралної філозофії, а щи учив математику и нумізматику. Окрем читаня лекцій Лодій ушорив рукописні учебникы з ушылиякых предметув. У 1790. році переклав из латинського на руськый язык учебник німецького філозофа, керовника Ґорлицькых училищ Христіана Баумайстера «Настановы моралної філозофії» («Христіана Баумайстера … наставленія любомудрія нравоучительного содержащія…», 14+438 с.), чим завюв научну термінологію у Львовському універзитеті. Сесь переклад присятив мукачовському єпископови Андрію Бачинському (1773–1809) в знак удячности за помуч в ученю и заслугы у основаню Руського інститута у Львові. У 1790–1791. роках Лодій написав панегіричні поемы староруськым книжным языком, присячені церьковным діятелям Львовської єпархії: «Ономастиконъ превелебнейшому господину Николаю Скородинскому» (1790) — єпископському намісникови и «Ономастиконъ превелебнейшому господину Антонію Ангеловичу» (1791) — каноникови.

28. апріля 1799, коли до Львова прибыв російськый генерал-фелдмаршал Александр Суворов, котрый рушав из войськом у Італію, професор Лодій склав на його честь хвалебну оду.

У 1801./1802.–1803. роках Петро Лодій робив у Краковському універзитеті на довжности професора філозофії й математикы. Туй польськым языком читав лекції з логікы, філозофії, фізикы й математикы.

Просвітні реформы Марії Терезії й сына юй Йосифа ІІ. воспитали цілу плеяду вызнамных карпаторусинув. Булшына з них ся родила на Пряшовськуй Руси — сіверно-западнуй части великої Мукачовської католицької єпархії грецького обряду, до 1818 простертої на території площов булш ги 49 тис. км². Змеже сих інтелектуалув часть ся лишыла на Мадярах и дале ся трудила на благо просвіты свого народа, а часть ся найшла в Російськуй імперії.

6. мая 1791 з Відня до Санкт-Петербурга першым из карпаторусинув сьої плеяды прибыв Иван Орлай (1770, с. Паладь пиля Ужгорода — 1829, Одеса) — член Ордена піаристув и професор низшых класув Великокарловської гімназії высшых наук.

Петро Лодій прибыв у Санкт-Петербург у 1803. році, де возглавив катедру логікы, метафізикы и моралної філозофії в Головному педагогійному інституті. Тоту довжность занимав аж до 1819. року. У 1810. році потовмачив роботу Лудвіґа А. Фоєрбаха «Криміналноє право» по-російськы. У 1819. році Лодій опубліковав свуй учебник діла студентув Санкт-Петербурзького педагогійного інститута, «Логическія наставленія руководствующія къ познанію и различенію истиннаго отъ ложнаго».

У 1819. році Педагогійный інститут быв перетвореный на універзитет, першым ректором котрого став карпаторусин, професор М. А. Балудянськый. Петро Лодій ся лишыв професором и став першым деканом філозофсько-юридичного факултета Санкт-­Петербурзького універзитета. Довжность декана занимав до 1825, а професора — до смерти (1829). Од 1821. року Лодій учив теорію общого й криміналного права. Єдночасно з 1819 до 1827 быв директором Петербурзького комерційного училища.

У новембрі 1821 Лодій выступив на зборах Санкт-Петербурзького універзитета на оборону чотырьох професорув, котрі ся высловльовали за незалежность філозофії од богословія. Його выступ ся не полюбив керовництву універзитета. У 1825 Петра Лодія зсунули з довжности декана, а студентам заказали выучати його «Логическія наставленія…». До 1826. року Лодій належав до масонської ложі «Александра».

Петро Лодій наповно знав рудну русинську бесіду, а д тому щи словацькый, мадярськый, німецькый, французькый, старославянськый, польськый й російськый языкы. Ґрунтовно знав логіку, історію філозофії, метафізику, етику (моралну філозофію), історію общества й історію природознавства, економіку, політику, математику. Особу роль у познаню світа и методологічнуй моцности оддавав математиці.

Кроме высше названых книг, Лодій написав «Естественное право народовъ», «Полный курсъ філософіи». Великым успіхом ся послужовала «Теория общихъ правъ, содержащая в себе философское ученіе объ естественномъ всеобщемъ государственномъ праве» (1828), яку хосновали студенты вшыткых юридичных факултетув Російської імперії аж до 1850. рокув.

Петро Лодій умер у Санкт-Петербурзі 10. (22.) юнія 1829. року. Знаменитыми стали и його діти, и внукы: сын Андрій Лодій (1812–1871) став оперным співаком (тенор); так само и Андріюв сын, Петро Лодій (1852–1920) став співаком (тенор); сценічну карєру зробила и донька Петра Андрійовича, Зоя Лодій (1886–1957), котра была совітськов (російськов) опернов співачков (сопрано).

У Львові на тямку за карпаторусина Петра Лодія в 1992. році назвали улицю на Кривчицях (бучна улиця Глинянського тракта). У рудному селі Збою Лодію поклали памнятну таблу на урядовуй хыжы. Улиця, названа його имньом, є и в Ужгороді.

Хосновані жерела

1. БАЙЦУРА Тамара. Закарпатоукраинская интелигенция в России в первой половине ХІХ века. Братислава – Пряшів: Від. укр. літ. – Словац. пед. вид-ва, 1971. 226 с.
2. ВОЗНЯК Михайло. До характеристики Петра Лодія // Записки Наукового товариства ім. Шевченка, Том СХІІІ. Львів, 1913, с. 148–155.
3. ДАНИЛЮК Дмитро. Історія Закарпаття в біографіях і портретах (з давніх часів до початку ХХ ст.). Ужгород: Патент, 1997, с. 107–112. (289 с.).
4. Иван Орлай и Карпатская Русь, Сост. и автор предисловия П. В. ТУЛАЕВ. Москва, 2015, 148 с.; ил., карты.
5. КРАВЧУК І. В. Петро Лодій як прелставник української академічної філософії / Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук. Київ, 2008.
6. МЕЛЬНИК Ігор. Петро Лодій, філософ // https://zbruc.eu/node/22367 15.05.2014.
7. ПОП Іван. Лодій Петро (Лодий Петр Дмитриевич) // Енциклопедія історії та культури карпатських русинів, Укладачі: Павло Роберт Маґочій та Іван Поп; заг. ред. Павла Роберта Маґочія; пер. з англ. Надії Кушко; ред. укр. вид. Валерій Падяк; вип. ред. Лариса Ільченко. Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2010, с. 430.
8. POP Ivan. Lodii, Petro/Lodii, Petr Dmitrievich // Encyclopedia of Rusyn History and Culture, Co-editor: Paul Robert Magocsi with Ivan Pop and author of 524 entries and 13 maps. Revised and expanded edition. Toronto – Buffalo – London: University of Toronto Press, 2005, р. 309.
9. MAROSI, István, MAROSI, Anita: A történeti Munkácsi Görögkatolikus Egyházmegye papi névtára = МАРОШІ, Іштван – МАРОШІ, Аніта: Іменний довідник священників історичної Мукачівської Греко-Католицької Єпархії. Ужгород: Видавництво «Карпати», 2023, с. 505. 1092 с.