«Хоть мы, закарпатські малярі, пишеме неєднако, наш стиль єден»
В интервю 1976 року, записаному на магнітофон, Федор Манайло ділив ся роздумами за своє умілство й умілство Закарпатя:
«Главноє в умілстві є чуство, мысль. Думку треба ставити на принципы и выдержати принципы до кунця роботы. Сесе значить быти послідовным. Сього ся додержуву не лем я, а й мої колегы старші. На сьому ся держить и наш закарпатськый жывопис. До сього додам ищи дух наш закарпатськый, нашых сел, природы, нашого сохташа, нашої народної културы й жытя.
Хоть мы, закарпатські малярі, пишеме неєднако, наш стиль єден — закарпатськый. Нашу рузнородность у вонкашньых выразах скапчує закарпатськый дух, смак, закарпатськый стиль. И йсе не локал-патріотизм, сесе, по-мойому, одчутя простора, в котрому ся родив, жыє
и робить челядник…»¹.
За сенс умілства, за задачі, котрі має ставити перед собов малярь, Федор Манайло роздумовав уже в молоді рокы. Родинноє выхованя, навчаня у Празі, котроє му помогло вызначити свуй путь в умілстві, скоро го привели до тріумфа на малярьськуй ниві.
Федор припоминав, што товды у Празі ун 18-ручный «познав модерноє європейськоє умілство, одчув себе маленькым такым закарпатцьом».
«Глядав им ся, як ся обставати закарпатцьом у стилю, у формі, у смаках нашых проти такых великых європейськых стиловых рішень, проти такої културы, як Європа. Бояв им ся, што стилові досягненя модерных майструв вшылиякых напрямув можуть уплынути на мою роботу, на гляданя мнов того стиля, котрый я одчував из быта, з умілства нашої области, з характеру самої карпатської природы…»¹.
У празькуй школі Федор Манайло навчив ся розманиті технікы, спознав ся й попробовав вшылиякі стилі модерного європейського умілства. Импоновала му выразность експресіонізма, філозофія символізма и модерна, образность гіперболы й метафоры.
Каждоручні етнографічні експедиції рудныма Карпатами, котрі Манайло проводив у студентські рокы, одкрыли му богатый світ народної културы, дали невычерпный новый зміст, котрый диктовав выбраня одповідної формы й манеры, а потому й утвореня свого стиля.
Його самобытный стиль не мож утиснути у якісь вызначені рамкы. Ун быв и реаліст, реалізм якого йшов од глубинного знаня жытя, и нараз из тым чудесный казкарь, фантаст, поет, малярь, якый дуже тонко спринимав жытя в ушыткых його проявах. Йся фантастика йшла од фолклора, майперше од поетичного, образотворчого фолклора закарпатцюв, якый не одображать жытя буквално, айбо передає його духовный світ. Сохташ, фолклор, духовный світ, у якому ся язычництво и християнство органічно зросли, наділені душов Карпаты й жытя людий у лоні гор — головні темы його полотен. Каждоє його полотно — згусток чуств и емоцій и, майнаперед, выраз особистого одношеня, и єдночасно єднаня з естетичнов самосвідомостьов народа.
Манайло не дає описовоє трактованя темы через фіксацію вонкашньых ознак: за сліпця, за Верховину. Ун передає жытя сліпця його чуствами, жытя одухотвореної Верховины — сесе го яже з майвидныма представниками експресіонізму.
Манайло не принимав — и в сьому быв послідовным через цілый свуй жывут — плоску правдоподобность, безкрылу фіксацію жытя. У процесі творчости переламовав через себе породженя свого и народного духа. Зображавучи момент свого зворушеня, малярь давав можность порозуміти першооснову світа, докынути ся вічности, формовав нашоє одношеня до реалности. Удсі й є тото містичноє, віщоє, што позирач одчуває при розпозированю майреалнішых сюжетув його картин.
На свойих полотнах малярь ниґда не прятав ани хыбы, ани ґанчі, ани бідность — повідать не як сторонньый изглядатель, ай як учасник. Не ставить ни соціалных, ни націоналных звідань, но ціла його творчость — и націонална, и соціална поема. Абзацы сьої поемы давуть пребогатый матеріал, котрый бере за душу и примушує аналізовати, родить почутя містичного одкровеня.
Темы Манайла натулько повно оформлені, натулько сюжетні, повні змісту, што їх треба розбирати. Рузнородность художньої й композиційної манеры така богата й розманита, што не годна быти означена ниякым «ізмом». Його творчый темперамент си просить монументалну манеру, а зміст му дає народноє жытя. Мінімалным числом художньых засобув Манайло знав одобразити материнську любов, довірливу пестливость дітины, акцентувучи позу, рух, позур, жест. Ипен сесе й формовало його особливый стиль.
«Через реалістичну матерію, — писала И. Ромберг, умілствознавка 1930-х и зачатку 1940-х рокув, — Манайло одкрывать нам тайну жывої сутности. Сяк поема за Верховину стає частьов общелюдської поемы жытя. Етнографія, народность, соціалный елемент — ушытко сесе лем логічні складові людського жытя од родженя до смерти. А Манайло дає само жытя — у сьому його художня перевага»².
Малярь ся майчастіше обертав ид сужетам буденным и непримітным. Пише оранку на полонині, доєня овець, діда-пчоларя у ярный день, коли ся роять пчолы, пише гуцулув-пастырюв и дрыворубув, убогый сілськый опровуд и невеселі хмурі вечеры, коли, пуднесені в небо, гудуть у горах трембіты, обіцявучи тривогу…
Айбо картины Манайла май значущі, ги свої сюжеты, бо в каждуй из них — резултат роздумув и творчых пережывань, бо образный язык його умілства — його жывопис, малюнок, його пластика й композиція.
Його «Скорбота» (1940) — тото худобный піціцькый хлопчик пиля головы мертвого нянька и жона, котра ся втисла в кутик хыжі — и вшытко. И свічка на столі, и студеноє жовтоє світло переламує синю темінь хыжі так, бы май видко было сим двом їх горе, и вбы ни выходу, ни надії — лем остра студінь смерти, лем чекати, докы прийде й на них шор.
«На власному ґрунті» (1942) — тото оранка на одвойовануй у гор цятці землі. Трудно ступавуть волы — сяк-так обтягнуті шкуров волові скелеты, што тягнуть деревляный плуг. Тым плугом селянин трудно дербать землю. А навколо ся громадять горы — тяжкі, мертві пласты; они закрывавуть небо и одгороджувуть од цілого світу сесь рабськый труд, они тіснять свойов камнянов величов.
При тому Манайло николи не впадать у мученицькый жалосный тон; ун знає свойих братув. Не задарь такі величні його «Хлопчик з ягнятком» (1934), «Дідо з онуком» (1939), леґінь и дівочка у «Прощаню» (1941), молода жунка з дітинов у творі «Мати» (1941).
Народ дав малярьови не лем темы його умілства — много чого ся навчив у безвісных архітекторув и різбарюв, вышывачок и ткачув, горчарюв и карбовалникув.
Само собов, безцілно бы было глядати меже иншых робут жерела Манайлового жывопису. И не лем у тому його народность, што знає идеално, з неповторнов проникливостьов писати народні обряды («Гра на лузі», 1939; «Помыванкы», «Прощаня нареченої», 1940; «Гуцулськоє весіля», 1942), и не в тому, што складать композиції на темы народных легенд («Иван Смілый», 1941), ани не в тому, з яков дяков, любовльов и майстерностьов зображує творы народної архітектуры й ремесел («З церкви», «Народна готика», «Стара хата»).
«Гуцулськоє весіля» (1942)
«З церкви» (1940), «Стара хата» (1968)
Умілство Манайла изудну подабать на умілство його народа. Од народної творчости — його монументалні композиції й декоративность, його условный малюнок и погорда пропорціями. И главноє — очима народа малярь видить добро и зло, красу й героїзм, уєдно з народом любить, страдать и гнівать ся.
У повоєнні рокы Манайло пише великі пейзажі — картины, у котрых ся природа Закарпатя одкрывать шыроков панорамов. Поля ся деруть по схылах гор ид білавым ледовым верандам, чистыма снігами ся искрить зима, осінь приберать лісы в золото и пурпур, яблоньові сады закыпавуть ружовов ярнов пінов. Тото невычерпноє, радосноє й мудроє жытя землі, в якуй художник видить паралель людськым чуствам, людському жытьови.
Так ги й фурт, ушытко тото в Манайловых полотнах нароком, не трафом — и його намаганя обвести любовным позором майже цілу Землю (удсі його композиції-панорамы), и пудкреслена фарбистость, сочный, темпераментный художньый стиль. Образ природы у його картинах пуднесеный и величный, айбо у сюй величи не є загрозы — она подобна челядникови, чиїми очима Манайло видить свою землю.
Из зачатка 1960-х рокув, по успішнуй персоналнуй выставці «Староє и новоє Закарпатя», Федор Манайло ся вертать ид любимым темам, образотворчым методам, технікам, докывавучи ся тем минулого й днешнього. Пиля штодале май декоративных пейзажув на полотнах поставуть етнографічні мотивы, сторункы исторії, сохташ, фолклор, днешньоє Закарпатя.
Важнов признаков діятелности Ф. Манайла у 1960-х и 1970-х роках была його неутихавуча творча енергія, робота у многых областях, вызнамні успіхы у каждому ділі. Окрем жывописа ся плодотворно трудив у графіці, монументалному и декоративно-прикладному умілстві, у театрі и декорації, у жанрі кіна, робив уєдно з філармонійов, музейныма закладами, быв фурташным членом малярьськых рад, незмінным членом правліня закарпатського одділеня Спілкы малярюв Украины.
Йому было вшытко важно й интересно. Ун быв нерунодушный до всього, што ся тыче умілства. Манайло як лем быв годен — свойим приміром, словом, ділом — стояв на варті головного свого завданя, котроє си дав у далекі 1930-і рокы — служыти народу и културі Закарпатя.
Роль Федора Манайла у формованю, усокоченю й примноженю традицій закарпатської школы тяжко переоцінити. Його творчость дала муцный стимул розвою закарпатського малярьства, указала напрям, у котрому ся годно двигати націоналноє умілство. На зачатку 1930-х Манайло быв пиля Адалберта Ерделія и Йосифа Бокшая, указав выразный примір одказа од ремеселництва на хосен высокого професіоналізма європейського уровня, особистої творчої свободы й патріотизма.
Примір А. Ерделія, Й. Бокшая и Ф. Манайла, трьох «подвижных сил»3, С. 265 закарпатської жывописної школы одрізав будучым поколіням умільцюв путь до служіня бюргерству, до дилетанства, аматорства й баналности. Фундамент, закладеный корифеями школы, и їх высока планка доднесь служать твердым критерійом, из якым ся звірявуть умільці Закарпатя.
ЖЕРЕЛА
- Запис интервю Ф. Манайла, зробленый В. Ковачом. – Архів меморіалного дома-музея Ф. Манайла. - Магнітофонный запис. – 1976. ↑
- Ромберг И. Поэт Верховины – Ф. Манайлов // Русское слово. – Ужгород, 1942. - №38-39. ↑
- Изворинъ А. Сучаснѣ руськѣ художники // Зоря. – 1942. – №3-4. ↑
Вікторія Манайло-Приходько
завідовачка меморіалным домом-музейом
народного маляря Украины Федора Манайла,
выкладачка коледжа умілств им. А. Ерделія
Закарпатської академії умілств
