Дівочка Ханнуся и Місячный Принц
Рук теперь, 13. юлія 2023. рока удыйшов у вічность «єден из символув днешньої русинської літературы» — Михаил Чухран, знамый пудкарпатськый поет и фіґлярь. Попрощали ся з ним были у рудному вароши му, Королеві. Долув публікуєме єден из літературных вытворув М. Чухрана, діточу казку из його цикла «Казкы Ханнусі за Ханнусю» и надієме ся, ож у будучности даме д ньому и другі творы из сього цикла.
Предлагаєме пак ся ознакомити из матеріалом из рубрикы «In memoriam…» май старого числа «Отцюзнины», написаный Мигальом Чикивдьов за Михаила Чухрана:
Редакція «Отцюзнины»
Дівочка Ханнуся и Місячный Принц
из цикла «Казкы Ханнусі за Ханнусю»
Вшыткі діти знавуть, ож на небо сночи (кой не хмарно) выходить великоє круглоє — а пораз и не круглоє — світило. Дорослі го называвуть так: Місяць, Мун, ла Лун, дер Мунд… и щи сотнями ушелиякых имен. Чудно — світило єдно, а имен має преповно. Може зато, ож оно зо дня у день, а кедь май точно, та из ночи у нуч мінять свуй вид. Учора было круглоє, ги лобда, днесь — похожоє на дарабчик апельсина, а завтра ся вчинить похожоє на рогалик (из «ла Луна», меже тым, и выходить круасан). А поєдны смуглі люде, котрі жыють у далекых теплых краях тай называвуть Місяць-рогалик «шагр», даже го малювуть на свойих зеленых прапорах.
Из дітьми ушытко май просто и май розумливо. Наприклад — єдну дуже добру, вшыткым знаму дівочку кличуть Ханнуся. Хыба лем няньо строго знає вповісти «Ханна», а бабка — «Ханночка». Бабкы, як ся знає, люблять придумовати внучкам и докус непудходящі имена, наприклад, «зайчику», «котику». Пак сесе просто сміх: у Ханнусі не є ни довгых ух, ни довгого хвостика; ба якый из неї годен быти зайчик авадь котик? И нянько каже «Ханно» лем товды, кой дочка розмече бавкы вадь не захоче їсти дуже добрі макароны из сыром. Послухаш ся нянька тай усьо добрі — май назад Ханнуся сь. А єден дуже накурто пострыженый (дуже-дуже накурто) дідик называть Ханнусю (Ханночку) принцесов. Ба чом? За йсе и буде наша казка.
Раз вечур Ханнуся, ги все, лягла у постіль, айбо юй ся чогось не спало. И казку нянько розказав, и мамка обняла-поцюльовала, айбо сон ид нюв нияк не йшов. Ханнуся си лежала тай думала, ож як дале на світі жыти, чим ся буде занимати у садикови завтра, як буде учити розуму вшыткых дітий у ґрупі, а йсе доста тяжко — їх много, а она єдна… Но, може, выхователька Ханнусі поможе, айбо и выховательку треба не раз поправляти… Є над чим подумати!
А у оболок спалні меже тым кукав круглый-прекруглый, сріберный-пресріберный Місяць.
Раз! Из нього до оболока ся простелив сріберный-пресріберный путик, а по путикови кось ся скоренько спущав. Ханнуся ся приникала — ото быв красный леґінь, убратый у сріберні-пресріберні ґаті тай курточку. «Як добрі, ож я не сплю, — подумала Ханнуся, — бо бы м и не увиділа леґінюв з Місяця бігати небом туды-сюды, ги нечесні діти у садику».
Ищи момент — и сріберный леґінь став на оболок тай зазвідав у чистому місячному языкови, котрый, на щастя, быв цілком похожый на язык земный:
– Ци мож зайти удну?
– Мож, — удповіла Ханнуся, — Долиш ногы повтерай! У нас туй чисто! Авадь ся роззуй!
Місячный леґінь изняв свої сріберні, айбо лепаві кросовкы тай зайшов у хыжу.
– Доброго здоровля! — поклонив ся, — Кличу ся Місько. А ты ся як кличеш?
– Ханна, — уповіла Ханнуся, — айбо можеш ня кликати Ханнуся. Авадь Ханночка. Ты де жыєш?
– На Місяцьови, — признав ся Місько, — там не так файно, ги у вас туй на Земли. Через день, кой світить Сонце и усяде тепло тай світло, тюткы ми, Вечерішня Звізда и Ранішня Звізда, кладуть ня спати, а на шпацір пущавуть лем поночи, кой земні діти тай звірькы уже сплять и не маю з кым бы ся побавити. Ани телевізора на Місяцьови не є, представ си! Лем даколи рідко мож кукнути у дачій оболок тай мало поникати даякый мултик, айбо што з того, кедь нич не чути!
Місячный леґінь смутно опустив голову долу.
Добра Ханнуся скоро вылізла з постели тай указала Міськови свої бавкы — бабовкы (Місько ся їм чогось не дуже радовав), біціґлі (Місько мало повеселів) тай «леґо». Товды Міськовы очи ся онь засвітили ги Місяць у файну годину.
– Леґо! Леґо! — приговорьовав ун, — Хыжкы! Моторы! Роботы, піраты, поїзды, вікінґы, замкы, динозавры, шіфы, ковбої! Ушыток світ, котрый є пуд Місяцьом — туй, у леґови! Ейбо парады!
У жебови му дашто наглі дзинькнуло. Приємный жунськый голос проговорив-проспівав:
– Я — Вечерішня Звізда! Выкликаву Міська! Галов! Галов!
Місько нич не вбертав увагу на голос у жебі. Теперь ся цілый заглубив у світ «леґа» — из маленькых коцок, карічок тай ушелиякых фіґурок дуже скоро тай шіковно складовав хыжкы, желізні путі, мосты, каштелі… Ушытко, што видів из пуднебесної высоты, теперькы ся повторяло у його руках у маленькых формах. Ищи раз му дзинькнуло в жебі. Другый файный жунськый голос проговорив:
– На дроті — Ранішня Звізда! Выкликаву Міська! Прийом! Прийом! Міську, де сь?
Місько ся яв шінітати.
– Мушу вертати назад. Маву роботу — до рана ми треба захарити цілый Місяць, замести, поскладати розметаноє цуря — словом, маву повно роботы. А пак мусай указати тюткам Звіздам, ож на Місяцьови вшытко в порядку!
– А зашто тюткам тото так важно? — зазвідала го Ханнуся. Ужек добрі знала из садика, ож земным леґіням ся не дуже любить харити. Значить, и місячным точно так само! Ех, вы, леґіні!
– А зато, — пояснив Місько, — ож завтра ся на Місяцьови высадять астронавты из Землі. Та што вповідять, кедь увидять у єдному кратерови лепаві штрімфлі, у другому — недогрызеноє яблыко! А майкрасні скалы докус припали космічным порохом! Юй, не побируву, часу вже мало!
Місько звісив голову и мало не заплакав. Ханнуся пудышла д ньому. Дуже не любила плаксивых леґінюв:
– Міську, не жури ся! Я ти поможу! Пойме скоро на Місяць.
Місько повеселів, дав Ханнусі руку, помуг юй вылізти на оболок и уєдно скоренько побігли місячным путиком. Якый тото быв путик! Два крокы — тай пудняли ся над хмары, щи три крокы, ищи три… и уже суть на Місяцьови!
Ханнуся діловито пудкотила рукавы на піжамці тай узяла ся за віник. Из казковов скоротов (не чудно — пак она и была у казці) замела місячні рунины, измахнула порох из гур, поскладала розметані майкы тай шорты у майглубоку місячну печеру. Меже тым Місько помыв свої лепаві кросовкы у місячных морьох, вывер гет лишні метеориты и завадив над Місяцьом пару файных комет, обы світили з того бока, де не зазерало Сонце. До рана щи было повно часу и Ханнуся яла ладити фрыштик — зварила марсіанські макароны, накрошыла юпітерськый сыр. А кой ушытко было готово, у высоті над Ханнусьов тай Міськом засвітили ся дві звізды. Приближали ся, приближали, тай на чистенькый подамент Міськового каштеля (а ун жыв у посправдішньому каштельови!) ступили дві прекрасні феї — Вечерішня Звізда тай Ранішня Звізда.
– Ханнусьо! — уповіли они, — Дуже ти дякуєме за помуч! Теперь земні астронавты увидять на Місяцьови чистоту тай порядок, ушытко укажуть на телевізії на цілый космос, а нам, Звіздам, не буде ганьба за Міська. Поклали бы сьме го пораз и у кутик за лінь, айбо на Місяцьови кутикув не є — ун круглый…
– Та не бай, — удповіла Ханнуся, — цімборам треба помагати, правда, Міську?
– Правда, правда, — обрадовав ся Місько тай онь почерленів. Його щи ниґда шуга нико не называв цімбором!
А Звізды дале казали:
– Місько леґінь не простый, обы сь знала, Ханнусьо, — ун посправдішньый Місячный Принц! А кой выросте, та стане Місячным Корольом! А тебе, Ханнусьо, назначаєме Місячнов Принцесков! У нас Принцес ищи ниґда не было, и ты станеш першов. Будеш приходити у Міськув каштіль тай учити го, ож як треба харити Місяць! А теперь май ся! Щи ся увидиме!
Тай Звізды полетіли гет, дале ся занимати свойима звіздныма ділами.
Ханнуся скоренько побігла місячным путиком домув у постіль. Скоро мамка з няньком прийдуть ї пуднимати, вдівати, годовати, у садик вести! Тай не будуть знати, ож перед нима уже не проста дівочка, ай посправдішня Принцеска!
Стати Принцесков не так легко — цілу нуч треба не спати, перед ушыткым космосом порядкы наводити… так думала Ханнуся, идучи зрана у садик. Там ї так само чекали важні діла — та най Місяць почекать до вечора!
А дідик, котрый ся постриг так накурто (дуже накурто), ож голова му вже такой подабала на повный Місяць, бизувно пудтвердит, ож ціла сеся исторія — чиста правда!
Михаил Чухран
у товмаченьови Петра Бірова
