За циганськоє їдіня

У селищи Королево ромська громада має свуй табор, де жыє булш ги пять изрюв челяди. У перші годы встановленя комуністичної диктатуры, як ся скончила Друга світова война, сесь вандрувный народ дустав притулок на тутешньоє поселеня уд совітської влады. По цілуй Європі ся зачали запирати границі. Сесі ромы вели были кочовый спосуб жывота, айбо трафивши до Севлюського пограничного округа, мусіли ся обстати в селищи. Специфіку сього народа видиме в ромському їдіню, в тых елементах сокацтва, што ся всокотили до нашых днюв.

Їдіня у циган специфічноє й рідко ся обходить без мняса. Заслужує на увагу й така їда, што ся ладила на основі маржинськых келюхув: кышкы, поцолы и так дале. Про циган сесе была золота находка — из сього ладили унікалный, неповторный поцол-левеш. Жоны змагливо (ретельно) промывали поцолы и різали їх на малі дарабчикы. Спершу їх чистили тонкыма копачами, здиравучи масный накып. Поцолы ся дуже довго мыли у теплуй воді из сольов и бровзов, обы не чути недобрый запах.

Жолудок маржины (у румиґавцюв/жвачых — рынза, бамбух, бамбрюх; у ягняти, теляти, козляти — рынзка; у свині — ґембець) так ся само мыє, лиш як го почистят уд нечистот, та го натирают жаливов, а пак ріжут на друбні паличкы. До сього вареня додают усякі приправы: много цибулі, часнока, — и варят сесь левеш до 5 часув. Як ся зварит страва, ллют ї у великі глиняні товканы и сербают. Сякый левеш каждому на хосен, бо прочищат кышкы, помагат їм ліпше фунґовати.

Кедь циган через тыждень не поїв такої стравы, та муг ся похворіти. Молоді ромкы рокашами ходили по довколашньых селах, пудбирали маржинські поцолы, несли їх у табор и там піхтолили свої сохташні їдла. Ищи любили їдіня из свинячої головы и лаб маржины. Из них варили сербанку, до якої давали потовченої кендеричаної мукы й велику жменю жаливы й травы припутника.

Дуже файноє было їдіня з курячого мняса, запеченого у глині. Зарізану курку, гуску вадь качку поливали кыпляченов водов и чистили уд піря. Вытяговали внутрішні орґаны, в утробу птиці насыпали друбні крумплі, заправлені часноком, цибульов тай листям жаливы, яблоками. Цілу курицю обмащовали глинов. Помащену курицю метали в огень, через 2 часы утяговали удтікы й подавали до стола. Глину обчищав майстаршый ром. Єден дараб мняса удламовав собі, а другоє силовав на гостюв. На гостинах ся того готовило дуже много, по 20–30 тушок, а на свальбах по сто и булше.

Позад свого вандрувного способа жытя печи хліб цигане не мали можности — місто хліба пекли собі на бадозі боґачикы. Брали зерно й товкли го у деревляных ступах. До помолотого зерна лляли кунськоє молоко, помішовали, присольовали сесю причину до смаку. Пак робили кулькы й приплесковали їх руками, клали й выпікали, перевертавучи на два бокы. У заміс на такі боґачі подаколи насыпали й цукор авадь дикоростучі плоды ягод, чорниці, яфины, яблока, грушкы, сливы. Такі боґачикы про ромськых дітий были цукриками. А при кашлях и простудах давали у кісто пахучої мняты й листя припутника и сим ся спасали уд хвороты. У каждої ромської матери в зайді усе было коріня шувару (укр. аїру, лепехи). Сесь корінь метали у судину з водов и сяк пили, авадь давали го жвати хворым дітьом.