Село з дописемнов історійов

За 12 кілометрув уд Ужгорода лежить красноє село Ратувці. Перша писемна памнятка за село ся удносить до 1284. року, коли мадярськый король подаровав Ратувці уєдно з трьома другыма селами в комітаті Унґ шляхтичу Якубови, сынови Ґреґора з Паньока. Писемні жерела подавуть дакулько варіантув назвы села: Rat, Rath, Raad. Знає ся, што люде ся уддавна селили на околици днешньых Ратовець. Сюды їх притяговали мнякый клімат, родюча земля, богатый ростинный и звіринный світ. Археолоґічні зглядованя, што ся проводили на околици села, засвідчили сліды дакулькох епох — раннього й пузнього желізного вікув першої половкы І. тис. н. е., давньых славян раннього Середнього віку.

У 1955. році доцент історичного факултета УжДУ (днесь УжНУ) Федор Потушняк найшов пять темных печетлув (плям) на груникови Ґороґдомб на южнуй околици села, які спознав як міста давньых жытел. Сесі жытла были подобы пувземлянкы, мали простокутну форму площов 12–15 м². У заповненю жытел ся найшли остаткы обгорілого дерева, угля, маржинськоє кустя, кераміка. Изглядательови ся дало прослідити план жытловых поміщень и якусь закономірность у їх положеню. Поміщеня лягли у єден шор на краю округлого мыса. Центер поселеня не быв забудованый — видав ся хосновав на загон маргы. В аналоґічному поселеню в Ужгороді, на бывшому карьєрі цигляної фабрикы по улиці Загорськуй, жытла были вытягнуті шором подовж невеликого бережка. Мож казати, што на пузньолатенськых поселенях краю (ІІ–І. ст. до н. е.) не было сталого порядка в розміщеню жытла, а сама практика забудовы, видав, залежала уд природного околища. Другі такі поселеня зафіксовані в Довгому Поли, Середньому (Ужгородськый р-н), Дерцені, Клячанові (Мукачувськый р-н), Вилкови, Дийді, Чепі, Еґреші/Олешнику (Берегувськый р-н). Булшина з них — невеликі землеробські осередкы на території уд 0,8 до 2 га, де културна верства не перевышала 0,3–0,4 м. Межи находками переважала ліпна кераміка — напримір, фандликы з низькыма вертикалныма стінками, туліпаноподобні горщикы з глины з примішков шамоту (порошку з покрышеної керамікы) вадь покрышеного каміня (жорства).

У Ратувцях Потушняк найшов ищи й сліды давньославянського поселеня. Научник дослідив два обєкты, котрі вызначив як жытла. Довжина першого обєкта — 2,5 м, глубина — 0,5 м. У другого обєкта 3,1 м довжины и 0,53 м глубины. Оба мали план овалної формы из слідами огнищ. Заповненя чинив чорнозем, перемішаный из деревным угльом и фраґментами кружалної судины. Фраґменты были з горщикув з удогнутыма й завкругленыма вадь косозрізаныма вінчиками. Ф. Потушняк датовав поселеня ІХ–ХІ. ст.

Читаві польові зглядованя на околици села проводили ся в 1970–1980. роках. У 1973. році ужгородська ґрупа Інститута археолоґії АН УССР пуд керовництвом С. Пеняка провела спасателні розкопкы в зоні меліоративных робут колгоза «Борець». Поселеня ся находило в міряжи Човкашмезев, за 20 м уд желізниці Ужгород – Чоп, и занимало площу 3–3,5 га. Туй ся найшли чотыри ґаздувсько-бытові обєкты: дві жытла латенської културы (ІІ–І. ст. до н. е.) й два гончарні пецы пузньої римської добы. Жытла — пувземлянкы в подобі неправилної за формов трапеції из завкругленыма углами й площадков при вході. Жытла ся гріли удкрытыма й заглубленыма огнищами. У них ся зафіксовала кераміка, справлена як ліпным, так и кружалным способом. Позур археолоґув привернула находка біконічного пряслиця, справленого на гончарському крузі.

Выробні пецы почасти порушила дренажна траншея, котра прорізала вбі споруды. Тото в даякуй мірі затруднило удтвореня окремых конструктивных деталюв обєктув. Айбо ай так ся дало встановити, што пец мав дві камеры: долушня была містом на огнище, а в горішнюй ся выпальовала кераміка. Огнище было заповненоє тонков верствов угля, а уд горішньої камеры го удділяла верства глины товщинов 6 цм. Довєдна на території Верьхнього Потися зафіксовали булш ги 180 гончарных пецув римської добы, што ся ділять на єднокамерні и двокамерні. Из двох камер єдна служила на огнище, друга на выпальованя керамікы, а розділені были решітков. Обі камеры ся выкоповали в земли, кроме горішньої части в подобі купола — крузь його отвур ся накладала продукція. Май часто ся хосновали парні пецы, котрі мали булше выробної силы. На думку німецького научника Й. Геннінґа, такі пецы прийшли до Верьхнього Потися з Дакії, де їх ищи уд античности хосновали грецькі переселенці.

Матеріал, добытый за час изглядованя пецув, представленый лем гончарськов сіроглинянов кераміков. Сесе фраґменты великых посудин из масивным, силно профілованым вінцьом и выпуклым тілом. На подакотрі з них нанесеный габоватый орнамент пуд шыйков. Кераміка справлена з добре перемішаної глины з великыма примішками піску. Пецы датовали ІІІ–IV. ст. н. е. — пиля єдного з них ся найшла сріберна монета ІІІ. ст. н. е.

У 1978. році експедиція УжДУ (керовник В. Котигорошко) выявила середньовічноє поселеня за 0,3 км на югозапад уд дорогы Ратувці–Малі Ґеювці, в міряжи Кішнілош. При обзираню дренажных шанцув были зафіксовані шість ям. Єдна з них мала овалну форму розміром 1,8 × 1,4 м и была заглублена у материк на 0,5 м. У єї заповненю найшли угля, желізный шлак, фраґменты судины. Кераміка была представлена горщиками, справленыма на гончарському крузі. На основі керамічного матеріалу поселеня датовали ранньым Середньым віком (ХІ–ХІІІ. ст.).

У 1983. році ужгородська ґрупа Інститута археолоґії АН УССР выявила поселеня першої половкы I. тис. н. е. на сіверозападнуй околици Ратовець, на трасі ґазопровода Уренґой-Помары-Ужгород. Изглядателі удкрыли чотыри жытла, пять пецув, сім ґаздувськых ям. Окрему увагу привернули обєкты, што служили на выпаленя деревного угля — основного компонента вытопленя желіза з болотної руды так званым сыродутным способом. До XVIII. ст. деревный угель быв єдиным паливом для склоробных, вапнярськых и ливарськых пецув. Обы дустати деревный угель, дерево палять без доступу воздуха — сесь процес ся называть суха дестилація, т. є. розділеня на компоненты через выпареня и конденсацію. Пецы на выпаленя деревного угля найдені на многых памнятках краю римської добы. Напримір, на городищи Стремтура пиля Иршавы аналоґічні обєкты мали єдноразовоє хоснованя (угля выбирали, а яму лишали). Упаленый в такум пецови угель давав паливо на єден желізотопилный горн. Сесе, ачей, пояснює єднообразность формы й розміру згляданых пецув.

На згляданум плацови булшину находок склали фраґменты керамікы. За техніков выготовленя сеся кераміка ся ділить на ліпну й кружалну. Ліпна кераміка представлена малыма й великыма судинами подобы горщикув. Тісто керамікы доста грубоє, з домішками друбнозернистого піску й шамоту. Кружална сіроглиняна кераміка представлена горщиками, мисками, канчовами (глечиками), піфосами-зерновиками. Часть мисок и чаш має штампованый орнамент из комбінацій розеток, кружкув, листкув, ліній, трикутникув. Аналіз археолоґічного матеріала, добытого за час розкопок, дає уднести поселеня до римської добы в границях ІІІ–IV. ст. н. е.

У 1986. році Закарпатська експедиція Інститута соціалных наук АН УССР (днесь Інститут украйинознавства им. И. Крипякевича НАН Украйины) пуд керовництвом С. Пеняка продовжила розкопкы на околици Ратувцюв позад будованя нової голузкы ґазопровода «Проґрес». На поселеню зглядали 16 обєктув, датованых IV–V. ст. н. е. Єднов из майінтересных находок стала стародавня кырниця. За формов тото быв стовп, што ся помалы зужовав: на глубині 3,1 м кырниця мала діаметер 1,3 м. На днови быв споруженый чотырикутный зруб из 12 плах, скріпленых межи собов на «замок». Як указав палеоботанічный аналіз, плахы были з дубового й оріхового дерева. Зачинавучи уд глубины 1,2 м, стінкы кырниці ся змоцньовали прутьом из лозы. Очевидно, тото мало заваровати уд обвалу ближе до водоносного пласта. Розкопкы засвідчили паралелноє хоснованя пувземлянковых и наземных жытел, выробничо-ґаздувськых споруд, ям-пивниць. У розміщеню обєктув не была ідентифікована якась стабілна система. При тому ся на поселеню провказувуть комплексы жытловых и выробничо-ґаздувськых споруд (хоть и не дуже розлучно).

Резултаты зглядовань у Ратувцях не лем помогли удкрыти щи єден бук давньої минулости села, высвітлити многі аспекты матеріалної й духовної културы давньых людськых общин, но й засвідчили, што сеся територія ся заселяла уд сідої давнины.

ЖЕРЕЛА

1. Котигорошко В.Г. Раскопки памятников І тысячелетия н. э. в Закарпатье. Археологические открытия 1978 года. Москва: Наука, 1979. С. 348–349.
2. Котигорошко В.Г. Верхнє Потисся в давнину. 1 млн. років тому – Х сторіччя н.е. Ужгород: Вид-во «Карпати», 2008. 432 с.
3. Пеняк С.І. Ранньослов’янське і давньоруське населення Закарпаття VI–XIII cт. Київ: Наукова думка, 1980. 180 с.
4. Пеняк С., Пеняк П. Археологія Закарпаття: історія дослідження. Ужгород: Краєвиди Карпат, 2013. 256 с.
5. Пеняк П., Кочан В. Історико-археологічні нариси села Ратівці. Ужгород: ФОП Данило С.І., 2020. 112 с.
6. Попович І.І. Деякі питання дослідження пам’яток ранньозалізного віку на Закарпатті. Методичний посібник для студентів з археології. Ужгород: УжДУ, 1974. С. 48–72.
7. Потушняк Ф.М. Звіт про археологічну розвідку 1955 року в Ужгородському районі. Фонди Закарпатського краєзнавчого музею ім. Т.Легоцького. Ужгород, 1955. 5 с.
8. Потушняк Ф.М. Археологічні знахідки бронзового та залізного віку на Закарпатті. Ужгород: УжДУ, 1958. 143 с. + LXXV табл.
9. Henning J. Entwicklungstendenzen der Keramikproduktion an der mittleren und unteren Donau im I. Jahrtausend u. Z. Zeitschrift für Archäologie. 1977. 11. S. 181–206.