Архів, територія, наруд, текст: жывот карпаторусинської бібліотекы

І. Тачакы: Передслово

Закы муй колеґа Едвард Касинець у свойих «Позначках» описав, як видів Карпаторусинську бібліотеку Павла Роберта Маґочія рости и розвивати ся за 50 рокув, я мав честь увидіти єї розмір и обсяг нараз^[1].

Кедь им быв докторантом, у децембрі 2015 рока выбрав им ся на продовженый вікенд до Торонта, досліжовати карпаторусинського америцького писателя, отця Емілія Кубека, автора першого русинського романа «Марко Шолтес». Я ниґда не забуду тот опыт. Жебы робити над колекційов, мусив им ся майперше научити специфічну систему, розроблену професором Маґочійом для єї орґанізації, котра, як ми уповіли, щи й ліпша, як система бібліотекы Конґреса. За булше як годину професор Маґочій легко и ґраціозно переступав из лазива на лазиво, ведучи ня уд бібліоґрафії и топоґрафії ид біоґрафії и исторії, уд языка и літературы ид архітектурі и умілству, при чому выбираючи текст за текстом.

Як им ся лишив робити свою роботу, почав им пробирати схематизмы грекокатолицької церквы, што значить приручникы парохій и сященникув, надівучи ся точно вызначити, в котрых селах Кубек служыв до еміґрації. Айбо при перелистованю указовача в єдному приручнику впало ми до ока єдно имня — Тачак, дівочоє прузвище мойої мамы. Чув им, же муй дідо быв из роду сященникув, айбо теперь бы м быв годен пудтвердити, же тото могло быти правдов: сесь Петро Тачак служыв у Лакартах (Лекаровці, Словакія) в 1860-х роках, у Нижньых Верецькых в 1870-х роках, и в Турі Быструй в 1890-х роках^[2].

Потому м порозумів, же доста ми ся дотягнути до полиці, жебы увидіти його школну проґраму, обернути ся наліво, жебы увидіти мапы путюв, котрыма ун ходив, скочити до слідувучої секції, жебы прочитати исторію сел, у котрых ун служыв, перейти за руг, жебы ся дузнати за варіант русинського языка, котрый ун муг знати, ци перейти на другый бук комнаты, жебы увидіти иконы, котрі ун честовав. У тот момент им почуствовав якусь пуднесеность. Не быв им у бібліотеці, присяченуй Карпатськуй Руси, быв им у самуй Карпатськуй Руси, єї специфічнуй маніфестації, из котров мало тко ся стрічав.

ІІ. Територія

Мої днешні позначкы пропонувуть три окремі, айбо поязані меже собов позоры на тото, як можеме видіти значеня Карпаторусинської бібліотекы. Першый позур, же сесе є архів території Карпатської Руси — міста, котроє ниґда політично не исновало, айбо є символічнов ґеоґрафічнов точков. Його отцюзнина ся называть «границя границь», а найдеме туй не лем карпатськых русинув, айбо и чехув, словакув, німцюв, мадярув, жыдув, ромув, румунув, таліянув, полякув, украинцюв^[3]. Зато, кедь вступите до Карпаторусинської бібліотекы, головным интересом буде простор и сама стріча з ним. Туй найдеме роботы за демоґрафію, топоґрафію, ґеоґрафію; роботы за державы, краї, вариші, села; роботы за міста, котрі ся находили в булше як десятьох державах; роботы за горы, долины, рунины; роботы за землі, де парадичкы и грезно ростуть и не ростуть^[4]. Тоты жерела дали професорови Маґочійови вытворити його знакові картоґрафічні публікації: «Мапа карпаторусинського населеня», «Мапованя бездержавных народув», и «Карпатська Русь: Историчный Атлас».

Найдеме туй и колекцію оповідань за путованя до Карпатської Руси. Моє любимоє ачей «На сівер уд Дуная» уд Марґарет Бурк-Вайт и Ерскіна Колдвелла, перегляд послідньых днув слободної Чехословакії. Бурк-Вайт и Колдвелл пропонувуть свойим читателям «думати за народы Чехословакії» як за американцюв. Чехы — як жытелі Нової Анґлії: варишські, индустріалні, буржуазні з твердым, чесным, интеліґентным характером. Словакы «подабавуть на нашых южан», їх земля — «аґрокултурный юг», а дяку мавуть «веселу, сердечну, гостинну», «сонічну». Айбо русины «на далекум востоці», на їх думку — тото як сілські, южні темнокожі: «сурові, муцні уд роботы славяне», котрі «из удданостьов будуть збати на каждый квадратный центіметер землі», айбо жывуть на територіях, де, як кажуть, «світло просвіты щи ниґда не проникло»^[5]. Кебы Карпаторусинська бібліотека исновала в 1939 році, та ачей бы авторы иншак позирали на Карпатську Русь и єї корінный наруд.

ІІІ. Наруд

Другый позур, котрый бы м хотів запропоновати, говорить, же Карпаторусинська бібліотека є архівом народа. Як пудкреслив Едвард, професор Маґочій зачав збирати карпато-рутеніку из мрійов вытворити карпаторусинську націоналну бібліотеку. У многых удношенях його успіх перевысив його майсмілі мрії, хоть тота націонална бібліотека не є бібліотеков короля (як французька корольська бібліотека) ци націонална бібліотека имперії (як Британськый музей), ай бібліотека бездержавного народа карпатськых русинув.

И ціле, зачим карпатські русины ниґда не мали свою державу, а тым булше институції, котрі бы могли стати основов націоналної културы, фурт мусять давати доказы свойої екзистенції. Часто указувуть на информації из переписув населеня, число културных орґанізацій, тираж періодикы, число носителюв русинського языка, но вшытко тото ся фест колыше в залежности уд економічных, політичных ци соціалных факторув. Айбо туй найдеме и «Historia Carpato-Ruthenorum» Михаила Лучкая з 1843 року, недавно опубліковану в латинському ориґіналі и паралелному украинському перекладі як «Історія карпатських русинів»^[6]. Сеся робота не є майдавня исторія у колекції: тото буде текст Геродота карпаторусинської исторіоґрафії Иоана Базиловича. Тото й не є майунікалный том Лучкая: тыма бы были його «Церковные бесѣды». «Historia Carpato-Ruthenorum» з 1843 рока особо цінна, бо сесе єден из першых текстув, де ся хоснує термін карпатські русины. Тото дуже важно, бо карпатськых русинув дуже часто называвуть новодобов выдумков фантазії професора Маґочія^[7].

Науковці дискутовали за «проблему Маґочія»: як ун годен быти и академіком, и боронительом карпатськых русинув^[8]? Чуєме за «парадокс Маґочія»: як ун годен быти нараз и карпатськым русином, и украинськым народотворцьом^[9]? Недавно сьме виділи щи й «вопрос Маґочія»: ци ун космополіт ци націоналіст, имперіаліст ци автократ^[10]? Айбо кедь стойите в Карпаторусинськуй бібліотеці, у секції «обща исторія», та скоро порозумієте, же професор Маґочій нич не придумав. Ун тото найшов. Тото вшытко вже было туй. А може по сторучови порозумієме, же його майвызнамным успіхом для карпатськых русинув не будуть його многі моноґрафії, ани стовкы публікацій, якыма вынаходливыма и вплывовыма бы не были. Може тото буде Карпаторусинська бібліотека — теперь будучі науковці годні прийти на Торонтськый універзитет и найти майже каждый потребный текст на єдному місті.

Карпато-русинська колекція як націонална бібліотека такой пуднимать на першый шор план формы културної продукції, автохтонні про сесь реґіон. Найдеме туй алманах Александра Духновича за 1850 рук «Поздравліня Русинув» ци «Поздравленіе Русиновъ». Сесь текст заслужыв окрему увагу, бо містить майзнамый карпаторусинськый літературный твур: «Я Русинъ былъ, єсмь, и буду». Айбо важный якраз и зато, же тото є алманах: місяцьослов авадь календарь.

Як літературознатель мав им почутя, же алманах ги способ шыреня літературы быв специфічный и чудный. Чом карпатські русины не могли мати зборникы поезії? Чом ся не могли публіковати в часописах, журналах ци новинках, як їх сучасникы в Ню-Йорку, Лондоні, Парижи ци Петрограді? Чом онь до XX сторуча не мали ани єден роман? И чом першый русинськый роман быв написаный у Новому Світі? Ай кебы м знав удповіди на тоты вопросы, всокоченя алманаху в карпаторусинськуй културі виділо ми ся як штось неялоє, примітивноє, провінціалноє. Оцінити розманитость и унікалность його формы дала ми якраз Карпаторусинська бібліотека. Пуд час мойих навщив до Торонта робив им из стовками алманахув. Незалежно уд того, ци читателі куповали алманахы позад естетичных, културных авадь реліґійных причин, ци читали поезію, сміяли ся з фіґлюв вадь слідили за сятками, їх шырока присутность по карпаторусинськых хыжах и вызначноє місто в їх матеріалнуй културі были про мене фактом, котрый бы м ся без тої колекції книг не быв годен дузнати.

IV. Текст

Як бы не было, ци Карпаторусинська бібліотека є архівным містом, ци націоналнов бібліотеков, єї обсягом и так суть тексты. Сесі тексты входять до серії каскадных ґлобалных сітий. Яков периферійнов бы ся Карпатська Русь не виділа, є туй несчислима величина слідув далекых періодув и міст: желізный вік, класична антика, ренесанс; Африка, Азія, Америка. И правда, Елейн Русинко твердила, же карпаторусинська література є «тереном світової літературы» якраз зато, бо ся находить на границях многых розличных традицій^[11]. И може не є ліпшої илустрації того принципа, як робота темпераментного «лінґвістичного Квазімода», писателя Ивана Петровція^[12]. Туй найдеме умілські переклады Петровція в його колекції майстерськых творув «Наші и нинаші спüванкы» (1999), меже котрыма поезія з єврейської, грецької, латинської, китайської, японської, корейської, німецької, французької, испанської, анґліцької, сербської, чеської, мадярської, литовської, арменської, російської и украинської култур^[13]. Другыма словами, карпаторусинська бібліотека є домом и про Псалмы, Сафо, Анакреонта, Горація, Петрарку, Ван Вея, Лі Бо, Ду Фу, Бо Цзюї, Чон Чхоля, Басьо, Франсуа Війона, Вільяма Шекспіра, Йоганна Волфґанґа фон Ґете, Роберта Бернса, Фрідріха Шіллера, Генрія Вордсворта Лонґфеллова, Едґара Аллана По, Волта Вітмена, Шандора Петефія, Шарля Бодлера, Фрідріха Ніцше, Артурa Рембо, Редьярда Кіплінґа, Ґійомa Аполлінерa, Серґея Єсеніна.

И тото лем єдна книжка. Петровцій пояснює, же выбрав тых авторув, жебы продемонстровати «які мы», карпатські русины, «богаті на мудроє и красноє слово», котроє «бирує вшытко», и заєдно досягнути «высоченні верьхы світової літературы^[14]!» Як завойовник приносить домув до Карпат поетичні скарбы з цілого світа. Наполеон говорить по-русинськы. Ай Бог є Русин^[15]. Но Петровцій не є сам. Маєме туй и русинськый переклад Євангелія уд грекокатолицького сященника Франтішка Крайняка и поета Осифа Кудзея, переклад траґедії Вільяма Шекспіра «Річард Третьый» уд сященника и писателя Ивана Муранія и несчислиму величину другых опытув переноса умілської літературы до Карпатської Руси в алманахах, часописах и новинках.

V. Жывоты

Напослід бы м хотів указати на єден конкретный переклад, де Петровцій імітує «Exegi Monumentum» Горація (23 до н. е.) и «Я памятник себе воздвиг» Александра Пушкіна (1836), бо доникує дашто цінноє за жывоты и посмертні жывоты русинськых текстув. Идея «Exegi Monumentum» у тому, же будучі читателі спознавуть «памнятник» поетув — їх писаноє слово, ай кедь їх сучасникы тото не зробили. Айбо кедь памнятник Горація «май вічный, ги бронза», а у Пушкіна «нерукотворный», та памнятник Петровція, — ун пише, — зробленый из быля, значить из чогось ефемерного, минучого, дочасного, што годно пропасти в огни вадь изїсти ся куньми. «Та в дньови завтрашнюм ци будуть коні?», — звідать ся, — «Та в дньови завтрашнюм ци будуть русины^[16]?» На розлуку уд латинського и російського языка, русинські тексты залежні уд читательської авдиторії, айбо ун ся потішать тым, же «докедь обстане ся хоть лем єден русин», карпаторусинськых писателюв «тямити будуть у Карпатах».

Колекція цінных книг им. Томаса Фішера и бібліотека им. Джона П. Робертса зробили вызначный крок, вірячи, же карпатські русины туй будуть и завтра, же и в будучности тота майстерська бібліотека буде мати читателюв. Булше того: вы фактично зробили крок ид тому, жебы карпатські русины были и в будучности, а зато сьме вдячні, же Карпаторусинська бібліотека є в такых трібных руках и же єї книжкы и їх читателі будуть дале жыти на многая и благая літа.

ЗАЗНАЧКЫ

Думкы, выражені в дануй презентації, належать авторови и не мусять удражати офіціалну політику ци позицію Академії воздушных сил США, Воздушных Сил, Міністерства обороны ци уряду США.
ПA число: USAFA-DF-2023-202.

---

1. Edward Kasinec, “Remarks,” Thomas Fischer Rare Book Collection, University of Toronto, Toronto, CA (2 April 2023). ↩︎

2. Schematismus venerabilis cleri Graeci ritus catholicorum Dioecesis Munkacsiensis (Unghvarini: Typis Caroli Jäger, 1865), 149; Schematismus venerabilis cleri Graeci ritus catholicorum Dioecesis Munkacsiensis (Ungvarini: Typis Caroli Jäger & Alberti Répay, 1874), 59; Schematismus cleri Graeci ritus catholicorum Dioecesis Munkácsensis (Unvarini: Typis Typographaie ‘Kelet’, 1891), 23. ↩︎

3. Paul Robert Magocsi, With Their Backs to the Mountains: A History of Carpathian Rus’ and Carpatho-Rusyns (New York: Central European Press, 2015), 7. ↩︎

4. Позерай дискусію за парадичково-грезнові лінії. Magocsi, With Their Backs to the Mountains, с. 9. ↩︎

5. “Transcript of Talk Given by Margaret Bourke-White on Czechoslovakia Before Tac Mass Meeting, September 30, 1938,” Box 67, Margaret Bourke-White Papers, Special Collections Research Center, Syracuse University Libraries; Michel Mok, “Czechs Will Fight to Death, Says Miss Bourke-White,” New York Post (17 September 17 1938), 21. ↩︎

6. Михайло Лучкай, Історія карпатських русинів: церковна і світськ, давня і нова аж по наш час, ред. Й. О. Баглай, М. М. Вегеш, Д. Д. Данилюк, І. М. Сенько, та Е. В. Швед (Ужгород: Закарпаття, 1999). ↩︎

7. Nicholas K. Kupensky, “The Tensions and Triumphs of the First History of Carpathian Rus’ and the Carpatho-Rusyns,” Nationalities Papers 47.3 (2019): 506-511. ↩︎

8. George G. Grabowicz, “‘The Magocsi Problem’ (Problema Magochoho): A Preliminary Deconstruction and Contextualization.” Nationalities Papers 39.1 (2011): 113. ↩︎

9. Alexander J. Motyl, “The Paradoxes of Paul Robert Magocsi: The Case for Rusyns and the Logical Necessity of Ukrainians,” Nationalities Papers 39.1 (2011): 105-109. ↩︎

10. Ksenya Kiebuzinski, “Preface,” Paul Robert Magocsi: A Bibliography and Commentaries, Fourth Revised and Expanded Edition, ed. Ksenya Kiebuzinski (Toronto: University of Toronto Press, 2021), vi. ↩︎

11. Elaine Rusinko, Straddling Borders: Literature and Identity in Subcarpathian Rus’ (Toronto: University of Toronto Press, 2003), 18. ↩︎

12. Василь Матола, «До 60-річчя І. Ю. Петровція», Русинська иконка (Ужгород: Роман Повч, 2006), 91. ↩︎

13. Иван Петровцій, Наші и нинаші спüванкы: русинська поезия (Осій: Выдавателство Палащукіськый шор & Чікіська файта, 1999). ↩︎

14. Иван Петровцій, «Кой серце болїло», Спüванкы (Осій: Выдавателство Палащукіськый шор & Чікіська файта, 2006), 196. ↩︎

15. God Is Rusyn: An Anthology of Contemporary Carpatho-Rusyn Literature, ed. Elaine Rusinko, trans. Elaine Rusinko, Bogdan Horbal, and Slavomir Olejar (Bloomington: Slavica Publishers, 2011). ↩︎

16. Иван Петровцій, «Егзегі монументум», Спüванкы (Осій: Выдавателство Палащукіськый шор & Чікіська файта, 2006), 416-417. ↩︎

Теґы

• Статі